Перейти до основного вмісту

Донорство крові та її компонентів

Керівні документи
Для донорів
Система крові України
Міжнародні практики
Навчальні матеріали
Інформація про COVID-19

Донорство крові та її компонентів

Важливість донорства крові та наявності системи крові для здоров’я країни

«Кожні кілька секунд хтось у світі потребує крові. І саме добровільна та регулярна пожертва крові від донорів рятує мільйони життів щороку» (Ірина Славінська, начальниця відділу безпеки крові та донорства ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України»).

В Україні кількість донорів зменшується. Більшість із них стає донорами лише раз, коли доводиться рятувати своїх близьких чи рідних. Загалом 70% донорів здають кров лише раз у житті.

У світі ж активно пропагують, впроваджують і підтримують регулярне добровільне та безоплатне донорство крові. Такий вид донорства — найбезпечніший ресурс якісної крові. Безоплатні донори мають іншу мотивацію, аніж платні, та ретельніше готуються до здавання крові.

90% людей, які мають право здавати кров, наразі цього не роблять. Рекомендована ВООЗ кількість донацій крові донорами має складати 30 на 1 000 населення. Для України це майже 1,4 млн на рік, натомість цей показник на сьогодні у 2,5 раза менший (581 000).

На початку 2019 року Уряд схвалив Стратегію розвитку національної системи крові. Завдяки втіленню Стратегії буде впроваджено європейські стандарти і практики діяльності системи крові:

  • цілісність — єдині правила та процедури для всіх закладів системи крові;
  • безпека і якість компонентів крові;
  • інноваційність та підзвітність;
  • повага та визнання жертовності донорів.

Ці зміни запроваджують, зокрема, в рамках наближення України до ЄС.

Процес реформування системи крові в Україні триває і має завершитися до 2022 року відповідно до Стратегії.

ВООЗ про донорство крові

Донорську кров у світі збирають понад 12 000 центрів крові, а надають її три типи людей: неоплачені добровольці, члени сім’ї пацієнтів та платні донори. ВООЗ обстоює розвиток національних систем крові на основі безоплатних добровольців, оскільки ця група має меншу кількість інфекцій, що переносяться через кров.

Водночас багато країн продовжують отримувати менше половини зданої крові від неоплачених добровольців, а значна частина їхніх ресурсів залежить від сімейних та платних донорів.

Щоб забезпечити себе достатньою кількістю донорської крові, кожна країна, за оцінками, потребує щонайменше 20–25 регулярних донорів на 1 000 жителів. Національні потреби змінюються залежно від місцевої епідемічної ситуації і технологій, доступних для її поліпшення.

Між країнами з низьким, середнім та високим рівнем доходу є великі розриви щодо показників донорства крові. Щороку у світі здають майже 120 млн доз крові, зокрема 42% — у країнах з високим рівнем доходу, де проживає лише 16% населення планети. Однак більше молодих людей здає кров у країнах з низьким і середнім рівнем доходу.

120 млн доз крові на рік недостатньо для задоволення глобальної потреби, і багато пацієнтів, які потребують переливання, не мають своєчасного доступу до безпечної крові та її компонентів.

Більшість здорових людей можуть здавати кров. Однак 90% потенційних донорів, які мають право здавати кров, наразі цього не роблять.

Через дефіцит крові та старіння населення вікові обмеження стосовно донорства стають дедалі гнучкішими. Стандартні вікові рамки для здавання крові становлять 18–65 років, але в деяких європейських країнах це 17–70 років. У деяких країнах за межами Європи нижня межа сягає 15 років за згоди батьків.

Кров має термін придатності, тобто її запас необхідно регулярно поповнювати і потреба в донорах — постійна.

Регулярні донори крові — це особи, що здають щонайменше двічі на рік, регулярно. Вони — найбезпечніші донори, адже ведуть здоровий спосіб життя. Перед кожною донацією стан їхнього здоров’я перевіряють. Регулярне здавання крові рятує життя від спадкового гемохроматозу та поліцитемії.

Донорська кров потрібна не лише для трансфузії цільної крові. Обробка може перетворити її на плазму, концентрати еритроцитів, тромбоцитарні концентрати тощо — кожен такий продукт використовують для конкретних потреб під час надання медичної допомоги. Тож у багатьох випадках доза зданої крові може задовольнити потреби більш ніж одного пацієнта. Однак не всі країни мають засоби для переробки крові: лише 50 із 173 країн, що подають звіт, виробляють лікарські засоби, отримані з плазми на внутрішньому ринку.

Дотримання безпечних та ефективних процедур збирання, зберігання та використання зданої крові надзвичайно важливе. Ці процедури охоплюють весь ланцюг переливання крові та стандартизують її використання для охорони здоров’я.

Недоступність своєчасних, безпечних трансфузій крові та її компонентів призвела до багатьох смертей, яких можна було уникнути. Послідовне постачання крові є наріжним каменем будь-якої системи охорони здоров’я і ґрунтується на регулярних донаціях та ефективній інфраструктурі охорони здоров’я.

Недостатня кількість донацій — це нездатність багатьох систем охорони здоров’я адекватно перевірити здану кров на такі захворювання, як ВІЛ, вірусні гепатити B і C та сифіліс відповідно до системних вимог якості. Неможливість тестування крові частково може бути пов’язана з нерегулярним постачанням наборів для тестування, особливо в районах з низьким рівнем доходу. Неадекватне тестування сприяє поширенню трансфузійних інфекцій, що може поставити під загрозу самопочуття пацієнта і додатково напружити системи охорони здоров’я.

Донації крові та її компонентів (еритроцитів, тромбоцитів, плазми) підтримують широкий спектр необхідних, часто життєво важливих способів лікування. Переливання крові та її продуктів потрібні хворим на гемофілію, анемію, таласемію, пацієнтам з гострими кишковими кровотечами, ускладненнями вагітності та пологів, посттравматичними кровотечами, онкохворим, а також під час хірургічних процедур.

Донорську плазму використовують для виготовлення таких лікарських засобів, як імуноглобуліни або фактори згортання. Регламентує виробництво цих продуктів фармацевтичне законодавство, тоді як донорство, збирання і тестування плазми врегульовано законодавчими актами про кров.