Як говорити з дитиною про втрату: три послідовні кроки
Розмова з дитиною про смерть може викликати у неї багато емоцій та запитань. Через повномасштабне вторгнення необхідність правильно розповісти про смерть близької людини чи навіть стала ще нагальнішою. Хоч на перший погляд ця розмова є дуже складною та може травмувати дитину, вона все ж є необхідною. Центр громадського здоров’я спільно з БФ «Голоси дітей» підготували прості рекомендації, які допоможуть зробити це повідомлення безпечним для психічного та емоційного стану дитини.
Зокрема, діалог з дитиною про смерть важливої особи можна розділити на три послідовні кроки:
- крок 1 — підготовка до розмови;
- крок 2 — розмова;
- крок 3 — відновлення та продовження життя після втрати.
Підготовка до розмови
Готуючись до розмови, багато дорослих мають сумніви щодо того, чи варто говорити дитині про смерть близької людини? Іноді дорослі думають про те, щоб відтермінувати це повідомлення до більш сприятливого періоду чи старшого віку дитини. Крім того, часто дорослі планують делегувати це завдання, зокрема, звернутися з таким проханням до психолога чи духівника, який професійно займається питанням втрати.
Всі ці страхи зрозумілі, адже дорослі бояться поранити дитину, завдати їй ще більшого болю чи втратити довірливі стосунки з дитиною.
Проте, діти, навіть наймолодші, доволі добре вловлюють напругу вдома та відстежують пригніченість дорослих. Тому ця непроговорена таємниця може впливати на дитину значно гірше, аніж саме повідомлення про втрату.
Дуже часто, діти від яких приховують втрату, можуть мати порушення сну, сильні емоційні коливання чи навіть скарги на фізичний біль — головний біль чи біль у животі тощо. Зазвичай, ці симптоми одразу зникають, після того як дитині повідомляють про втрату і дають змогу оплакати близьку людину.
Щоб підготуватися до розмови важливо обрати момент, коли і у вас, і у дитини буде достатньо часу, щоб побути поруч та відповісти на всі запитання. Також подбайте про місце — тихе та затишне, де вас не відволікатимуть, щоб мати змогу дати волю почуттям та не відчувати через це дискомфорту чи сорому.
Найкраще, щоб про смерть близького дитині повідомляв добре знайомий їй дорослий, який знає, як саме підтримати дитину та як вона може відреагувати. Не варто забувати, що дорослий, який про це повідомлятиме, й сам перебував у врівноваженому стані та міг впоратися зі своїми емоціями. Можна також підготувати серветки, воду чи затишний плед у який загорнеться дитина для відновлення безпеки, а Ви зможете у такий спосіб проявити свою турботу. Ви також можете запропонувати потримати дитину на руках, обійняти та запевнити, що вам важливо знати, що вона думає і відчуває.
Розмова
Під час розмови намагайтеся бути спокійним та чуйним. Для повідомлення використовуйте прості слова, відповідно до віку та рівня розвитку дитини. Говоріть прямо, короткими простими реченнями та обов’язково робіть паузи для того, щоб дитина могла відреагувати чи поставити запитання, а також обдумати те, що ви сказали.
Використовуйте прямо слова «помер» чи «загинув», адже використання евфемізмів «заснув» чи «поїхав у тривалу подорож» може зумовити страх у дитини перед сном чи мандрівками.
Якщо близька людина померла через якусь хворобу у медичному закладі, то варто про це сказати прямо, уточнивши, що захворювання було невиліковним чи дуже складним. Наприклад, «дідусь помер від захворювання, яке поки невиліковне». Це позбавить дитину потенційного страху перед відвідуванням лікарні або ідеї, що всі хто потрапляють у лікарню обов’язково помирають.
Якщо дитина молодшого віку і не зовсім розуміє поняття смерті, можете додати кілька коротких роз’яснень. Тут у нагоді можуть стати книжки відповідні до віку дитину чи мультфільми.
Дітям до трьох років зазвичай важко усвідомити сам концепт смерті, тому їм швидше варто пояснити причину смутку інших і те, що це нормально сумувати, коли ми втрачаємо важливу для нас людину.
Дітям до 5 років вдається розуміти відсутність когось та краще вловлювати емоційний стан близьких, проте їм ще складно усвідомити незворотність смерті.
У віці ж 9 років діти значно краще розуміють незворотність смерті та починають вибудовувати причнинно-наслідкові зв’язки. Проте вони можуть багато додумувати та фантазувати на ті теми, які поки що не здатні осягнути. Відтак, важливо пояснити все детально та впевнитися, що дитина поставила всі запитання, які її бентежать.
У віці 12 років та старше діти вже добре можуть зрозуміти концепцію смерті, її релігійне чи філософське трактування та можуть самостійно обдумувати питання універсальності та невідворотності смерті без сприйняття цього як чогось негативного.
Чесність і відверте називання речей своїми іменами — найкраще рішення при розмові про смерть з дитиною. Розмова у такому ключі не лише зміцнить довіру між вами, але й продемонструє те, що з цими переживаннями можна впоратися, а смерть — це лише одна з частин життя, а не точка, після якої все буде гірше.
Дослідження переконливо свідчать, що без підтримки дорослих дітям складно сформувати об’єктивний погляд на смерть. Розмови про смерть з близьким дорослим також сприяють тому, що діти можуть переживати горе в здоровий спосіб і зменшують ймовірність того, що смерть, пережита в дитинстві, негативно вплине на них у подальшому житті.
Діти можуть реагувати у різний спосіб на таку розмову — від стриманих беземоційних реакцій до гучного плачу. Будь-яка реакція на втрату має бути підтверджена дорослим як нормальна. Щоб дитина зрозуміла, що це нормально — можете також поділитися й своїми переживаннями. Наприклад, можна розказати, що ви теж плакали та сумували, коли дізналися про смерть цієї людини, і що такі емоції — це абсолютно нормально. Така розмова не лише підтримає дитину, а й вибудує місточок довіри між вами.
Якщо дитина не виявляє емоцій, то це не означає, що вона не переживає смерть. Це свідчить про те, що вона намагається обміркувати те, що сталося. Більшості дітей потрібен час, щоб обдумати почуте. Заохочуйте дитину ставити запитання і слідкуйте за тим, коли і про що вона буде готова говорити.
Також смуток у дітей може проявлятися в таких формах поведінки, як: підвищена загальна тривожність або страх розлуки з близькими, надмірна прив’язаність, зміни в режимі сну та харчування тощо. Важливо стежити за дитиною, щоб переконатися, що ці реакції не тривають занадто довго. Проте не варто одразу хвилюватися, адже після втрати для дітей цілком природно висловлювати свій сум зміною поведінки.
Наприкінці такої розмови, обов’язково слід максимально зрозуміло розказати дитині про подальший алгоритм дій. Зокрема, про ритуали похорону та вшанування пам’яті померлого. Дорослий має допомогти дитині зробити вибір щодо того, чи вона хоче брати участь у прощальних церемоніях.
Можна також доручити комусь з близьких супроводжувати дитину і повідомити її про це, наприклад: «Під час усіх церемоній поруч з тобою буде тітка, яка підкаже все, що потрібно робити, ти можеш звернутися до неї за найменшої потреби». Це позбавить дитину розгубленості і страху. Пам’ятайте, що долучення дитини до церемоній прощання є важливою частиною переживання втрати.
Період після розмови
Після розмови та церемоній прощання важливо поступово повертатися до життя. Присвятіть близькому спілкуванню з дитиною найближчі кілька тижнів після втрати. Адже переважна більшість людей починає запитувати та більше сумувати через деякий час після втрати.
Важливо допомогти дитині зберегти пам’ять про своїх близьких. Тому продовжуйте говорити про них з дитиною та обговорюйте спогади про них. Це допомагає дитині відчути, що важлива для неї людина може фізично померти, проте вона може продовжувати любити її, згадувати та говорити з близькими про неї. Це нормалізує почуття туги та повертає відчуття контролю, доводячи дитині те, що хоч фізично особи не існує, проте пам’ять та любов до неї ніхто і ніколи не зможе відняти.
Абсолютна більшість дітей переживе досвід втрати близької людини до настання дорослого віку і нам, як турботливим дорослим, так важливо вміти не боятися підтримати наших дітей у найкращий для них спосіб. Деякі діти переживають смерть ускладнено. Це не означає, що ви погані батьки, це просто є ознакою того, що слід взяти кілька рекомендацій у фахівця — психолога чи психотерапевта, що також є абсолютно нормальним.
Корисні поради із психічного здоров’я та спілкування з дітьми ви також можете знайти на сайті Всеукраїнської програми з ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською, і на сайті БФ «Голоси дітей».