12 травня — Міжнародний день медичної сестри
12 травня відзначається Міжнародний день медичної сестри. За понад 50 років, відколи відзначається цей день, професія зазнала суттєвих трансформацій: змінилися підходи до обов’язків, зросли можливості для професійного розвитку, відкрився доступ до здобуття ступенів магістра й доктора філософії за спеціальністю «Медсестринство». Та незмінним залишається одне — медичні сестри уособлюють турботу, людяність, підтримку й емпатію.
З нагоди Міжнародного дня медичної сестри Центр громадського здоров’я ділиться історіями фахівців протитуберкульозних закладів — тих, хто щодня втілює у життя головний принцип допомоги людям з туберкульозом: людиноорієнтованість.
«Бути медичною сестрою — це про готовність бути поруч із пацієнтами навіть під обстрілами»
Оксана Гамалій, медична сестра КНП «Чернігівський обласний центр соціально значущих та небезпечних хвороб»
На початку повномасштабного вторгнення Чернігів опинився в блокаді, а медичні заклади — під постійними обстрілами. У цей складний період медична сестра Оксана Гамалій залишилася в місті та доставляла життєво необхідні ліки людям із туберкульозом, які лікувалися амбулаторно, координувала роботу середнього та молодшого медперсоналу, а також — попри ризики — під обстрілами возила колег на роботу і додому.
«Я просто робила те, що могла. І що було потрібно», — каже вона.
Коли заклад, у якому вона на той час працювала, через російські обстріли було майже вщент знищено, пані Оксана допомагала евакуйовувати обладнання, документи, усе, що ще можна було врятувати. Під час одного з масованих обстрілів постраждав і її дім.
Попри всі виклики, пані Оксана продовжує свою роботу. Її історія — одна з багатьох, що показують: бути медичною сестрою — це не лише про фах, а й про готовність бути поруч з пацієнтами та колегами навіть у критичних умовах.
«Ми радіємо, коли пацієнт одужує, і щиро сподіваємось, що більше він до нас не повернеться»
Людмила Іксар, старша медична сестра стаціонарного відділення КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб»
Людмила Іксар вже тридцять років працює медичною сестрою. За ці роки допомогла сотням пацієнтів — багато з них залишилися в пам’яті назавжди, каже вона.
«Часто, коли люди чують, що я працюю в протитуберкульозному центрі, це викликає подив — довкола туберкульозу досі багато упереджень. Але ця хвороба може торкнутися будь-кого, незалежно від способу життя чи професії. І комусь потрібно бути поруч, допомагати на шляху до одужання».
Для пані Людмили одужання кожного пацієнта — радісна й очікувана мить, яка додає сил в роботі.
«Ми радіємо, коли людина одужує. І щиро сподіваємось, що більше вона до нас не повернеться», — каже Людмила Іксар.
«У перші дні повномасштабного вторгнення йшла пішки через тунелі метро і залишалась у лікарні по кілька діб. Іншого варіанту не було»
Ірина Петрусенко, медична сестра КНП ХОР «Обласний фтизіопульмонологічний центр», Харків
На початку війни, коли лінія фронту проходила впритул до Харкова, Ірина Петрусенко йшла пішки на роботу через тунелі метро і залишалася у відділенні від 3 до 5 днів поспіль.
Вдома її чекала старенька мама. Складно було встигати приділяти увагу і родині, і роботі.
Її історія — одна з багатьох у команді медиків, чия робота не зупинялася навіть у найскладніші дні війни поблизу лінії фронту.
Читайте також: Як лікують туберкульоз у Харкові в нинішніх реаліях — розповідають працівники та пацієнтка обласного фтизіопульмонологічного центру
«Кожне “Дякую” від пацієнтів — нагадування, чому я тут»
Світлана Пирогова, старша медична сестра КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб»
Цього року минає 20 років, відколи Світлана Пирогова стала медичною сестрою. І хоча ще в училищі вона думала, що хірургія — не для неї, життя розпорядилось інакше. Вже з першого дня після закінчення навчання вона опинилась саме у хірургічному відділенні й залишилась там.
«13 років я була перев'язувальною медсестрою, і ось уже 7 років – старша медсестра. За ці роки не минуло жодного дня, щоб я не побувала в операційній чи перев'язувальній. Це стало частиною мого життя. Щодня ми стикаємося з тяжкими захворюваннями, з болем і страхом пацієнтів. І в такі моменти особливо важливо не лише професійно виконати свою роботу, а й підтримати людину, вселити надію», — ділиться пані Світлана.
Одна ситуація на роботі стала для неї особливою.
«До нас привезли молоду жінку. Стан — дуже важкий. Діагноз — перитоніт і ВІЛ. Вона втратила віру, сили, бажання боротися. Під час операції її серце зупинялось кілька разів. Але ми не здавались. Кожен із команди боровся, як за близьку людину», — пригадує пані Світлана.
Після операції ніхто не знав, чи доживе вона до ранку. А вона вижила і перше, що сказала: «А коли можна їсти?».
«Ми тоді переглянулись, і хтось навіть не стримав сліз. Це було більше, ніж прохання. То був поклик до життя. Вона обрала жити», — каже пані Світлана.
Зараз у колишньої пацієнтки все гаразд, на кожне свято вона надсилає пані Світлані повідомлення: «Дякую, що повернули мене». І кожне таке повідомлення, каже медична сестра, — нагадування про те, навіщо вона тут: не просто лікувати, а бути поруч і повертати віру, коли її майже не залишилось.
Це лише кілька історій із тисяч. І кожна з них — про людяність і професіоналізм. Про людей, які, попри втому, ризики, особисті втрати та небезпеку війни, залишаються поруч із пацієнтами. Медичні сестри продовжують щоденну роботу в лікарнях, зокрема й на прифронтових територіях, в умовах обстрілів, під звуки сирен і в темряві відключень. Вони — одна з опор системи охорони здоров’я.
Дякуємо кожній і кожному з вас. За силу. За фаховість. За серце. За те, що ви — поруч.