Булінг у школі: як вчасно помітити проблему та допомогти вашій дитині

Булінг у школі — це не просто дитячі пустощі чи «звичайна» бійка, це глибока рана, яка залишає шрами на все життя. Батьки/опікуни та вчителі повинні уміти вчасно розпізнавати тривожні сигнали, підтримувати дитину, створювати безпечне середовище та вчити дітей поважати одне одного.

У цьому матеріалі розповідаємо:

• що таке шкільний булінг; 
• як розпізнати, що дитина зазнає цькування;
• як батькам/опікунам допомогти дитині, яку булять у школі;
• як вчителям запобігати булінгу дітей у школі. 

Що таке булінг і як він проявляється

Булінг (цькування) — це агресивна, зумисна й повторювана поведінка, яка здійснюється однією дитиною або групою дітей щодо іншої дитини, яка не може себе захистити. 

Булінг може проявлятися як:

• фізична агресія — штовхання, підніжки, удари, бійки;
• образлива поведінка — образливі погляди, жести, міміка;
• психологічні маніпуляції — поширення чуток, ізоляція від колективу, ігнорування, погрози чи шантаж;
• посягання на особисті речі — крадіжки, пошкодження або знищення особистих речей, вимагання грошей;
• образи в інтернеті — приниження, погрози або поширення образ у соцмережах, месенджерах тощо.

Як розпізнати, що ваша дитина зазнає цькування

Інколи діти самі можуть поділитися з батьками, що їх ображають у школі. Однак частіше вони мовчать про це, причин цього може бути безліч: від небажання турбувати батьків своїми негараздами та страху, що ситуація погіршиться, до сорому та відчуття власної провини.

Деколи дитині просто не вистачає слів, щоб описати, що відбувається. Тому батькам важливо бути уважними до невербальних сигналів, серед них: 

• страх або небажання йти до школи;
• зміни в поведінці (поява дратівливості, пригніченості тощо);
• проблеми зі сном та апетитом; 
• тілесні ушкодження (синці, подряпини тощо), які дитина не може пояснити;
• пошкоджені або втрачені речі;
• погіршення успішності;
• відсутність інтересу до шкільного життя;
• уникнення друзів, школи та/або соціальних мереж;
• погіршення стану фізичного здоров’я (біль у шлунку, головний біль, нудота). 

Якщо ви помітили кілька таких ознак, спокійно запитайте дитину, чи її ніхто не ображає. Якщо ж вона не хоче ділитися подробицями, не тисніть і не змушуйте говорити, адже це може лише посилити її закритість.

Замість допитуватися створіть безпечну атмосферу, проводячи більше часу разом — за спільними справами, які любить дитина. Під час таких занять можна завести розмову на загальні теми, і дитина може сама почати ділитися своїми переживаннями.

Також можна спробувати розповісти дитині про власний досвід, наприклад, про конфлікти чи складнощі, з якими ви стикалися у школі. Це покаже дитині, що ви розумієте, як вона почувається.

Якщо жодні спроби не дають результату, а ви продовжуєте бачити тривожні ознаки, зверніться до психолога, наприклад, до шкільного. Спеціаліст зможе надати дитині професійну підтримку та допомогти їй відкритися.

Як допомогти дитині, яка зазнає цькування: покрокові дії для батьків

Батьки мають обов’язково втрутитися, якщо їхня дитина зазнає цькування.

«Не контактуйте із нападником. Також не варто радити своїй дитині “давати здачу”. Це, з одного боку, перекладає відповідальність на мішень булінгу, а з іншого — особливо в старших класах, коли булінг більш витончений і прихований, раптовий спалах агресії з боку вашої дитини зробить саме її винуватою та “неадекватною” в очах вчителя. Покажіть дитині, що ви на її боці та допоможете розібратися. І ні в якому разі не транслюйте упередження про те, що цькують “слабаків” або що “це природний етап дорослішання”», — зазначає Настя Мельниченко, аспірантка Інституту соціальної та політичної психології та дослідниця булінгу в Україні. 

Якщо ваша дитина зазнала булінгу, ситуацію потрібно вирішувати: 

1. Спокійно вислухайте дитину та дайте зрозуміти, що вона не винна у цькуванні. Визнайте її почуття фразами на кшталт: «Я розумію, що це дуже боляче і несправедливо», «Це нормально відчувати злість чи образу». Уникайте фраз «Не звертай уваги», «Ти маєш бути сильнішим» чи «Дай здачі».

2. Задокументуйте ситуації булінгу. Запишіть факти: дати, місця, імена учасників. Зробіть скриншот, якщо йдеться про цькування в інтернеті (кібербулінг). Це допоможе конструктивно обговорювати проблему з учителями чи керівництвом школи та мати докази, якщо доведеться звертатися до правоохоронців.

3. Зверніться до школи. Поговоріть із класним керівником або соціальним педагогом — спокійно та без звинувачень опишіть ситуацію і сформулюйте чітке очікування, що школа діятиме згідно з Порядком реагування на випадки булінгу й ефективними практиками протидії цькуванню. 

4. Допоможіть дитині зміцнити впевненість. Запишіть її в гурток або секцію, де вона може відчувати себе успішною. Заохочуйте дружбу з тими, хто приймає і поважає дитину. Вчіть відпрацьовувати безпечні фрази для реагування на булінг: «Мені неприємно, не роби так», «Припини, це неправильно». Розвивайте навички самозахисту без агресії.

5. Залучіть шкільного або дитячого психолога. Допоможіть дитині опрацювати емоції та навчитися реагувати на образи. Якщо у школі немає психолога, можна звернутися до приватного фахівця або зателефонувати на безоплатні цілодобові гарячі лінії 116 111 або 0 800 500 225 «Ла Страда-Україна».

6. Створіть вдома середовище підтримки та безпеки. Проводьте більше часу разом, слухайте без критики, залучайте до спільних занять, як-от приготування їжі, прогулянки, спорт. 

7. Слідкуйте за станом дитини та контролюйте ситуацію з булінгом. Будьте уважні до настрою та поведінки дитини, цікавтеся її самопочуттям. Спілкуйтеся з учителями, щоб розуміти, як розвивається ситуація, чи не повторюються випадки цькування.
 

Як школа може протидіяти булінгу ще до його появи — поради експертки Насті Мельниченко 

«Найкраще протидія булінгу у школі працює, коли вона превентивна, а не реакційна. Набагато легше та ефективніше запобігти цькуванню, створивши дружнє середовище, де ніхто не почувається ізольованим, аніж застосовувати каральний метод у відповідь на ситуацію булінгу у школі», — каже Настя Мельниченко. 

За її словами, освітяни мають створювати безпечне інклюзивне середовище у школі. 

«Якщо педагоги формують середовище, де панує взаємоповага, підтримка й доброзичлива взаємодія, це запобігає булінгу. У такому разі навіть дитина, яка має намір булити, утримається від агресії, бо прагнутиме бути частиною колективу, де цькування не приймається», — каже Настя Мельниченко. 

Вона додає, що булінг — не спонтанна, а контрольована й спланована поведінка, тобто проактивна агресія. 

«Дитина може обдумати, як завдати шкоди, але так само може й стримати себе, якщо відчуває, що правила групи цього не схвалюють. Тому дуже важливо, щоб учителі виступали рольовими моделями. Їхня поведінка повинна усіляко повинна демонструвати дітям, що взаємопідтримка та повага — це норма», — резюмує Настя Мельниченко. 

Довідково:

Настя Мельниченко — аспірантка Інституту соціальної та політичної психології, гостьова дослідниця департаменту психології Принстонського університету, яка досліджує булінг в Україні, розробниця онлайн-курсів «Школа без цькувань. Учителю» та «Школа без цькувань. Батькам», авторка книги «Зрозуміти (і здолати) булінг».